уряд
У́РЯД, заст. УРЯ́Д¹, у, ч.
1. Найвищий виконавчий та розпорядчий орган державної влади, який здійснює управління державою.
Царський уряд, ув’язнивши Леніна в тюрмі, не зміг припинити його кипучу революційну діяльність (Біогр. Леніна, 1955, 33);
— Я прочитаю вам закон робітничо-селянського уряду про землю від п’ятого лютого тисяча дев’ятсот двадцятого року (Стельмах, II, 1962, 133);
Демократичний уряд; Буржуазний уряд;
// Члени такого органу.
Свій уряд вітає Москва робітнича, Радянського краю столиця нова (Бажан, Роки, 1957, 247).
∆ Відста́вка у́ряду див. відста́вка.
2. іст. Місцеве правління.
Як же вмер паволоцький полковник, що після Шрама уряд держав,.. зійшлась рада, щоб нового полковника вибрати (П. Куліш, Вибр., 1969, 54);
[Ізоген:] Я поки що вже виготовив листи,.. щоб розіслать по всіх церквах, урядах, громадських і державних установах (Л. Укр., III, 1952, 298);
Розповів наш чоловік усю свою біду: як у сільському уряді засіли багачі, як він з ними боровся за бідних і його ненавиділи (Три золоті сл., 1968, 211).
УРЯ́Д² див. вряд.
УРЯ́Д³, у, ч., заст.
1. Правління як діяльність, дія.
Пан Хоцінський розказував про маєтності князя,.. про цілі череди волів, коней, про корисний уряд управителя (Н.-Лев., І, 1956, 157);
А Гринько Книш хотів показати всім людям, що він виконує свій уряд не задля зисків, але з почуття обов’язку (Март., Тв., 1954, 375).
2. Посада, що дає право керувати людьми.
Виробили [єзуїти] таке право, що жоден «іновірець» не міг займати найвищих урядів державних, не міг бути сенатором, канцлером, воєводою і т. п. (Фр., XVI, 1955, 415);
— Почав [Іванець] гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим (П. Куліш, Вибр., 1969, 58);
[Грицько:] Не хочу я зістатися позаду, І я дійду високого уряду (Сам., II, 1958, 45).
3. діал. Державна установа.
Головна дорога веде попри магістрат, староство, жандармерію, почтовий уряд (У. Кравч., Вибр., 1958, 310).
Словник української мови (СУМ-11)