устарати
УСТАРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., діал. Дістати.
Аж просилося жалуватися щодня перед Славком, що панотець бідний, не має відки грошей устарати (Март., Тв., 1954, 359);
П’ять років буде в м’ясниці, як віддавав [Юра] доньку. Що встарав грошей, то встарав, а таки треба було позичити (Круш., Буден. хліб.., 1960, 179).
Словник української мови (СУМ-11)