устиджати
УСТИДЖА́ТИ (ВСТИДЖА́ТИ), а́ю, а́єш і УСТИДА́ТИ (ВСТИДА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., розм. Те саме, що соро́мити (у 1, 3 знач.).
Посилає мене мати Та п’яниченьку шукати. Ані в полі, ні в дорозі, А в шинкарки на порозі. Ой я стала приступати, Стала його устиджати (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 148);
— А ти школяр та й цього не знаєш, — встидала мене бабуся (Вас., II, 1959, 471);
Вона [сорочка] була досить-таки брудна, і це ніби трохи встидало сержанта (Гончар, III, 1959, 8).
Словник української мови (СУМ-11)