утаювати
УТА́ЮВАТИ (ВТА́ЮВАТИ), юю, юєш, недок., УТАЇ́ТИ (ВТАЇ́ТИ), аю́, аї́ш, док., перех. Зберігати в таємниці, приховувати від інших.
[Конон:] В наших товариських умовах сказано ясно:.. нічого не втаювати, щирість і одвертість — наш принцип! (Кроп., III, 1959, 262);
Щорс кашлем заходивсь різким І зупинився серед хати; Не міг він більше утаїть Свого важкого нездоров’я… (Шер., Дорога.., 1957, 126);
— Я йому [судді] все розкажу, усе повідаю, мій батечку рідний, нічого не утаю (Кучер, Прощай.., 1957, 434);
// Таємно привласнювати.
Сердюки теж встряли в розмову, намагаючись околицею вивідати в земляка, чи є змога чабанам утаювати від прикажчиків ягнят або готові смушки (Гончар, Таврія, 1952, 232).
Словник української мови (СУМ-11)