утихомирювати
УТИХОМИ́РЮВАТИ (ВТИХОМИ́РЮВАТИ), юю, юєш, недок., УТИХОМИ́РИТИ (ВТИХОМИ́РИТИ), рю, риш, док., перех. Заспокоюючи, умовляючи кого-небудь, припиняти бурхливий вияв якихсь почуттів.
— Мамо! Господь з вами! чого ви вбиваєтесь?.. — втихомирював Корній матір, — от ліпше лагодьте мені хліба на дорогу та вирядьте… (Л. Укр., III, 1952, 554);
Бабу годі було втихомирити.. Горе її, знайшовши собі вихід в тужливому лементуванні, не знало впину (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 142);
Ся ласкава промова зовсім утихомирила й ображених жінок і артистів (Мак., Вибр., 1956, 376);
// Впливаючи певним чином, примушувати кого-небудь припинити якісь дії, намагатися створити мирний настрій, привести в спокійний стан.
Тут намовою, Там окриком утихомирюють [поліцаї] людей (Фр., XIII, 1954, 311);
Люда й Володя вже почали битися, і тьотя Галя кинулась їх утихомирювати (Коп., Подарунок, 1956, 66);
Може б, Шрам і до кінця козаків утихомирив; так .. той потайний зрадця [зрадник] Вуяхевич розсипав гіркі слова в козацькії душі (П. Куліш, Вибр., 1969, 159);
Нелегко було утихомирить народ. Навкруги були погроми, пожежі (Коцюб., II, 1955, 80);
В темряві зачорніла людська постать, притишеним голосом втихомирила собак (Тют., Вир, 1960, 89);
// ірон. Силою припиняти вияв незадоволення кого-, чого-небудь.
— Козаки втихомирювали село.., кров летіла аж на стіни зборні (Стельмах, І, 1962, 608).
2. Послаблювати, усувати що-небудь; впливати заспокійливо, угамовувати.
Спускалася ніч на землю, утихомирювала людські клопоти (Мирний, І, 1949, 395);
Вже укладав [Редліх] собі в голові якнайделікатніші, якнайбільше приятельські фрази, якими хотів утихомирити справедливий гнів капітана (Фр., VI, 1951, 421);
// Робити спокійним (серце, нерви, душу).
Він намагався говорити спокійно, хоч це йому кепсько вдавалось. Навіть сон не втихомирив розбурханих нервів (Гжицький, Вел. надії, 1963, 89).
Словник української мови (СУМ-11)