утомлювати
УТО́МЛЮВАТИ (ВТО́МЛЮВАТИ), юю, юєш і рідко УТОМЛЯ́ТИ (ВТОМЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УТОМИ́ТИ (ВТОМИ́ТИ), омлю́, о́миш, док., перех. Доводити до втоми, знесилювати кого-, що-небудь; стомлювати.
Дорога морем нітрошки не втомлює мене, навпаки, я весь час спочиваю (Коцюб., III, 1956, 352);
Ця остання сповідь, здавалося, не тільки не втомляла її, а навпаки — додавала животворну силу вмираючому тілу (Л. Янов., І, 1959, 56);
Спочивають добрі люде, Що кого втомило: Кого — щастя, кого — сльози, Все нічка покрила (Шевч., І, 1963, 29);
Дуже я було утомила свою ногу.. ходінням (Л. Укр., V, 1956, 138);
Багатьох пастухів, переважно молодших, утомила довга дорога лісом (Гжицький, Опришки, 1962, 21);
Присіли [бійці] в траншеї. Враження бою і тяжка нічна робота втомили їх (Гончар, III, 1959, 48);
// Викликати почуття незадоволення, досади; набридати.
Розмова з Аллою Михайлівною почала втомляти мене, теми у нас мінялись часто, швидко й без мети (Л. Укр., III, 1952, 607);
Аж утомив [кінорежисер] компліментами. Я ще раз потиснув йому руку й лишився на самоті (Ю. Янов., II, 1958, 9).
Словник української мови (СУМ-11)