фортунити
ФОРТУ́НИТИ, нить, недок.
1. безос. Щастити, удаватися.
[Нечипоренко:] Фортунить вам, Маріє Кирилівно, просто інший раз аж не віриться. Кожна справа ніби сама в руки вам іде (Лев., Драми.., 1967, 281);
— Ох, не кажи, Гриню .. Не фортунить нам ні в любові, ні в облігаціях (Гончар, Тронка, 1963, 128).
2. Сприяти, допомагати.
[Кость:] Тепер часом мати хвастається: «Коли б не мати, з гармонікою по базарам волочився б. Хай же тобі доля фортунить — і багатим і щасливим буть» (Вас., III, 1960, 173).
Словник української мови (СУМ-11)