фортунити
ФОРТУ́НИТИ, нить, недок.
1. безос. Щастити, удаватися.
[Нечипоренко:] Фортунить вам, Маріє Кирилівно, просто інший раз аж не віриться. Кожна справа ніби сама в руки вам іде (О. Левада);
– Ох, не кажи, Гриню .. Не фортунить нам ні в любові, ні в облігаціях (О. Гончар).
2. Сприяти, допомагати.
[Кость:] Тепер часом мати хвастається: “Коли б не мати, з гармонікою по базарам волочився б. Хай же тобі доля фортунить – і багатим і щасливим буть” (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)