фортуна
ФОРТУ́НА, и, ж.
1. Богиня щасливої долі, талану в римській міфології, яку зображували молодою жінкою із зав'язаними очима, з рогом достатку в руках, іноді на колесі; символ щасливого випадку, удачі.
Цицерон пише: “Фортуна не тільки сама сліпа, а й улюбленців своїх засліплює” (з наук.-попул. літ.);
За ним [Астуром] Азиллас плив на барці, Се родич нашій паламарці, – Недавно з кошельком ходив: Но, бач, безокая фортуна Зробила паном із чупруна (І. Котляревський);
Колись була сильніша за Нептуна Британія – володарка морів. Та згодом відвернулася фортуна від Альбіону білих берегів (Л. Дмитерко);
// Щасливий випадок, удача, успіх.
[Наталя:] Я питала себе, яка невідома зірка веде цю людину [Ярчука]? Може, це випадкова фортуна, збіг обставин? (І. Микитенко);
Інститутська історія забулась, а примхлива фортуна незмінно сприяла щасливому Сачкові (Л. Дмитерко);
// розм. Доля, талан.
Спілка з Клавдою була ніби змовою проти злих сил, якоюсь гарантією, що фортуна Клавди бодай тінню своєю захистить від злого й тих, що стоять поблизу обранки (Ірина Вільде);
Така, видно, фортуна чоловіку: не схотів Василько їздити на волах, а в заводі робить біля кораблів (М. Стельмах);
Десь у тебе, козаченьку, Отець-мати жива, А що тобі, молодому, Фортуна служила! (з народної пісні).
2. заст. Майно, статок.
По п'ятилітнім життю в Парижі він прибув з родиною до Галичини, де за останки колишньої фортуни закупив убоге гірське сільце (І. Франко).
◇ До́ля (форту́на) прирекла́ див. до́ля¹;
До́ля (форту́на) слу́жить / послужи́ть див. до́ля¹;
До́ля (форту́на) усміха́ється (посміха́ється) / усміхну́лася (посміхну́лася) див. до́ля¹;
Ко́лесо ща́стя (форту́ни) див. ко́лесо;
Песту́н (песті́й, улю́бленець) до́лі (форту́ни) див. песту́н;
(1) Песту́нчик форту́ни (д) див. песту́н.
Словник української мови (СУМ-20)