фортуна
Форту́на. Хуртовина, заметіль. — Ех, що за дорога, що за дорога! Се кара божа спадає на нас, кара божа! — бурмотів [панотець], засапуючись і опираючись важко на грубу, ковану палиц. Біла довга борода аж штивніла на морозі. — Таже дав Бог святий сніг, аякже, — відказав молодший. -А, може, воно й добром вийде весною землі? — А-і, “добром”, дурню! Грішите, та п'єте, та крадете, та грабуєте, та свідчите фальшиво один на другого; на боже не даєте — і добром має ставати стужа та фортуна? Не плів би ти дурниць! (Коб., За готар, 127)
// порівн. пол. fortuna — доля, фортуна, щасливий випадок; бук. діал. фортуна — хуртовина, заметіль.
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.