хавтур
ХАВТУ́Р, а, ч., ХАВТУ́РА, и, ж., заст.
1. Побори натурою, які брало духівництво.
Максим таки як письменний, Було, помагає, І на клиросі дякові.. Й хавтури З школярами носить (Шевч., II, 1953, 55);
Школярі з дяком співали псалми за хавтури (Укр. поети-романтики.., 1968, 566);
// Милостиня, подаяння.
2. Хабар.
Словник української мови (СУМ-11)