хапкий
ХАПКИ́Й, а́, е́, розм.
1. Беручкий до чого-небудь, охочий що-небудь робити; проворний, моторний.
Почала я готувати снідання, а черниця за мною у комору, пшона одміряє у глечик, одсипає муки у миску, сметани у полумисок; слив’янку набирає; ..порозчиняла столи, достала скатерку, стіл застеляє,— жвава та хапкая (Вовчок, І, 1955, 253);
Ілько до роботи хапкий, а до їжі ні (Сл. Гр.);
Хапкий, верткий, в’юнкий та спішний на вдачу, він і в звичайний час все чогось ніби кудись хапався, кудись поспішав (Н.-Лев., VII, 1966, 249).
♦ Хапки́й на мо́ву — те саме, що Швидки́й на язи́к ( див. швидки́й).
[Макар:] Та ти… Ти, звісно… хапкий на мову — кожне слово викрутиш і сторчака постановиш… (Кроп., IV, 1959, 341).
2. Схильний до крадіжок, хабарництва.
На пасіку треба чоловіка, щоб не хапкий (Сл. Гр.).
♦ Хапки́й на ру́ку — схильний до крадіжок, хабарництва.
[Олімпіада:] Наглядай за нею, щоб часом чого не вкрала з комори.. Щось вона мені здається хапкою на руку (Кроп., III, 1959, 297).
Словник української мови (СУМ-11)