хапкий
ХАПКИ́Й, а́, е́, розм.
1. Здатний швидко хапати що-небудь.
Ополченці як попадали, так і лежали. Лиш легкі клубочки викочувалися з-під їхніх шапок – то парував надиханий хапкими ніздрями сніг (М. Вінграновський).
2. Беручкий до чого-небудь, охочий що-небудь робити; проворний, моторний.
Почала я готувати снідання, а черниця за мною у комору, пшона одміряє у глечик, одсипає муки у миску, сметани у полумисок; слив'янку набирає; .. порозчиняла столи, достала скатерку, стіл застеляє, – жвава та хапкая (Марко Вовчок);
Ілько до роботи хапкий, а до їжі ні (Сл. Б. Грінченка);
Хапкий, верткий, в'юнкий та спішний на вдачу, він і в звичайний час все чогось ніби кудись хапався, кудись поспішав (І. Нечуй-Левицький).
3. Схильний до крадіжок, хабарництва.
На пасіку треба чоловіка, щоб не хапкий (Сл. Б. Грінченка).
(1) Хапки́й на мо́ву – те саме, що Прово́рний (швидки́й) на язи́к (див. прово́рний).
[Макар:] Та ти... Ти, звісно... хапкий на мову – кожне слово викрутиш і сторчака постановиш... (М. Кропивницький).
◇ (2) Хапки́й на ру́ку (д) див. нечи́стий.
Словник української мови (СУМ-20)