хижа
ХИ́ЖА, і, ж., розм.
1. Те саме, що комо́ра 1, 2.
Христя вийшла до хижі, незабаром унесла пляшку з горілкою, поставила на столі, й сама сіла (Мирний, II, 1954, 170);
Вузлики з зерном так довго висіли під образами в хаті, аж намулили очі. Нарешті зняла [Маланка] та винесла в хижу (Коцюб., II, 1955, 37);
Давид повносив мішки в хижу й зайшов у хату (Головко, II, 1957, 42).
2. Те саме, що ха́та 1; невелика убога хата; халупа.
— При березі, при Дунаю, Там я свою хижу маю (Пісні та романси.., І, 1956, 131);
Бувало вигляне [Катруся] із хижі, Як тая квіточка з роси, Як теє сонечко з-за хмари. Ввесь похолону, неживий Стою, бувало (Шевч., II, 1963, 268);
За останні двадцять років ніхто в ці гори, аж до його хижі, так високо не заходив… (Ільч., Вибр., 1948, 30);
Крита була хижа не залізом, як усі, навіть найбідніші будиночки міської околиці, а гон-том — замшілим, зеленим (Смолич, Мир.., 1958, 29);
Вони знають, куди прийшли і для чого. Не якусь там хижу ліпити з глини, а найкрасивіші будинки мурувати з цегли на нашому Хрещатику (Кучер, Дорога.., 1958, 42).
Словник української мови (СУМ-11)