хитрун
ХИТРУ́Н, а́, ч., розм. Той, хто вміє хитрувати.
Улесливий банкір чимсь нагадував йому хитруна Гослена (Рибак, Помилка.., 1956, 37);
— О, та ви хитрун! Не повірю ж я, що ви такий наївний.. Ви просто викликаєте мене на одвертість, за яку потім мені, можливо, довелось би червоніти (Головко, II, 1957, 565);
— Зоотехнік, здається, не така-то вже спритна людина, щоб воловодитися з нашим хитруном (Добр., Тече річка.., 1961, 36).
Словник української мови (СУМ-11)