хить
ХИТЬ, присудк. сл., розм. Уживається за знач. хита́тися і хитну́тися.
Драбина хить — і повалилась (Гл., Вибр., 1957, 217);
А вітряк все хить та хить (Стельмах, V, 1963, 360);
Корито хить — Іван у став, Рибалка ледь його дістав (Воронько, Коли вирост. крила, 1960,33).
Словник української мови (СУМ-11)