хи-хи
ХИ-ХИ́, ХИ-ХИ-ХИ́, ХІ-ХІ́, ХІ-ХІ-ХІ́, виг.
1. Звуконаслідування, що означає звук від сміху.
— Хи-хи-хи! — зареготавсь о. Хведор (Н.-Лев., І, 1956, 119);
Продекламував Бараболя і розсіяв своїх кілька поганеньких «хи-хи» (Стельмах, II, 1962, 256);
*Образно. Він пошепки розказав їй, що чув од Дорі, і обоє довго осміхалися до себе очима.— Хе-хе! — Хі-хі! (Коцюб., II, 1955, 368);
Писар подивився на суддю, потім на багача і собі: — Хі-хі-хі!.. (Казки Буковини.., 1968, 15).
2. розм. Уживається як присудок за знач. хихи́кати, хіхі́кати.
— Тут дихати не можна, а ви хи-хи, ха-ха! (Довж., І, 1958, 478);
— Ця Степка всім голови позакручувала… А я не вмію з хлопцями так, як вона … Хі-хі та хи-хи… (Зар., На.. світі, 1967, 320).
Словник української мови (СУМ-11)