ходак
ХОДА́К, а́, ч.
1. Той, хто йде, ходить пішки.
В голові колони йшли Федоров, Дружинін і Попудренко.. Федоров себе краще почуває, ніж деякі з наших ходаків (Шер., В партиз. загонах, 1947, 85);
// який. Той, хто характеризується певними якостями, здібностями в ходінні.
Ходак добрий, до обід буде в Харкові (Сл. Гр.);
— Дорога тут рівна, а ходак я гарний (Донч., VI, 1957, 539);
Ходак з неї нікудишній (М. Ол., Леся, 1960, 121);
// спорт. Спортсмен, який займається спортивною ходьбою.
Виграв [спортсмен] змагання ходаків на 10 кілометрів (Рад. Укр., 6.III 1974, 4).
2. Особа, яку обирають і посилають куди-небудь з певним дорученням, клопотанням; посланець.
От перебалакали, скинулись всі людці на гроші і рішили вибрати й послати двох ходаків на розвідки (Григ., Вибр., 1959, 288);
Курними дорогами могли брести сивобороді ходаки і до губернаторів, і до другого департаменту сенату, і до самого царя (Стельмах, І, 1962, 233);
На полях, тваринницьких фермах, в майстернях колгоспу часто можна зустріти ходаків за досвідом з різних областей і країв нашої Вітчизни (Ком. Укр., 1, 1958, 11).
3. перев. мн. ходаки́, і́в, діал. Постоли.
Війт намотав на ноги потрійні онучі, обувся в шкіряні ходаки (Фр., II, 1950, 33);
Антін Глущук сидить на призьбі біля хати і старанно зашнуровує свої ходаки — збирається в дорогу (Чорн., Визвол. земля, 1950, 8).
Словник української мови (СУМ-11)