холодіти
ХОЛОДІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Ставати холодним, холоднішим.
Конаючи, силкувалася мати звести тремтячу руку, щоб поблагословити дочку, що припадала до неї; холодіючи, змагались уста вимовити це благословення і безсило тіпались, не можучи нічого сказати (Гр., І, 1963, 262);
// безос.
Осінній час. Поволі холодіє (Дор., Тобі, народе.., 1959, 21).
2. перен. Ставати холодним (у 10 знач.), байдужим безпристрасним.
Життя попливло дальшою течією, а з ним рвалася струна за струною їх дружніх відносин. Все якось змінялося і переінакшувалося. Душі відставали, серця холоділи (Кобр., Вибр., 1954, 34);
// Відчувати холод від сильного хвилювання, тривоги, страху і т. ін.
— Ти думав́! — Кундель став гарчати,— А чи дозволено ж вам думать, Хом’якам, Неначе тим розумним головам́ — Злякавсь ще більш Хом’як, аж серце холодіє (Гл., Вибр., 1957, 173);
Маруся холоділа… «Замовчи!» — хотілося крикнути з усієї сили, але не кричала (Хотк., II, 1966, 171).
Словник української мови (СУМ-11)