хрип
ХРИП, у, ч.
1. Сиплий нечистого тону звук, який видається при утрудненому диханні, нездоровому або пересохлому горлі тощо.
Брязкіт дрюччя, крики, стогін, прокльони, благання о поміч, хрип конаючих, дикі голоси сполоханих птахів, лопотання їх крил — усе те зіллялося в один несказанний галас, в одну хвилю диких згуків… (Коцюб., І, 1955, 185);
Проминули день і ніч.., але Ант не приходив до пам’яті, весь у вогні лежав на помості, з грудей його виривались хрипи й свист, часом він заходився від кашлю, простягав перед собою руки (Скл., Святослав, 1959, 16);
Шелеснуло гілля, почувся хряск, хрип, і Світлана заплющила очі. За якусь мить чийсь розпалений кінь уже похропував перед нею (Гончар, II, 1959, 99);
Я спробував був заспівати, та з пересохлого горла вирвався якийсь нечутний навіть самому мені хрип і враз обірвався (Сміл., Сашко, 1957, 149);
// Сипле звучання чого-небудь.
Над Темзою туман повис І тихий хрип сирен (Бажан, Роки, 1957, 181);
*Образно. Та якось у чорний вечір, Під вітру сонного хрип, Розказував дивні речі Солдат рядовий Пилип (Рильський, II, 1960, 58).
З хри́пом — із звуками, що свідчать про утруднене дихання.
У клапті розлетілася чорна крамна сорочка. Гандзюк закрив обличчя руками і страшно, з риком і хрипом, закричав від болю на всю канцелярію (Кос., Новели, 1962, 213);
Команда стражників, наступаючи від причалених плотів, з хрипом лізла на людей (Гончар, Таврія, 1952, 95).
2. Хрипле мовлення, хриплуватий голос.
— Ей, газдо, чого зажурились? — крикнув Іван. Але голосу свого не почув, тільки хрип (Кол., Терен.., 1959, 210);
Я тихо йшов. Ось тин, колоди, копиць і хат смутні горби. І раптом чую хрип: «Вальода!..» і шум глухої боротьби, і тихий стогін… (Сос., II, 1958, 387);
— Був [голос], Тарасе Демидовичу, був колись, у ваші роки. А тепер тільки хрип лишився… (Збан., Малин. дзвін, 1958, 146).
3. Шум у легенях при деяких захворюваннях.
Вчора був у мене лікар, вислухав мене ще раз, сказав, що бачить велику зміну до кращого, що хрип чутно тільки при значно глибокому диханні (Л. Укр., V, 1956, 389);
За ним ще довгенько дививсь я, Поки в лісі не щез у яру, Но ще здалека вухом ловив я Хрип, що грудь його різав стару (Фр., XIII, 1954, 138).
♦ Хри́пи відби́ти (одби́ти) кому — пошкодити легені кому-небудь.
Як Прохор вертався з корчми, підстерегли [сусіди] його, напались і так побили, що одбили йому хрипи; кров полилась носом і ротом. Прохор од того часу кашляв, хирів та й умер перед самою волею (Н.-Лев., III, 1956, 335);
[Соцький:] Інший чоловік б’є-б’є жінку, хрипи їй одіб’є, в’язи зверне… (Кроп., II, 1958, 489).
Словник української мови (СУМ-11)