цар
ЦАР, я́, ч.
1. Володар якої-небудь країни (як загальна назва, не титул).
Посли, прийшовши до столиці, Послали до царя сказать, Що до його і до цариці Еней прислав поклон оддать (Котл., І, 1952, 169);
Царем же у Тірі був брат молодого — Пігмаліон, із наземних усіх найлютіший злочинця [злочинець] (Зеров, Вибр., 1966, 281);
// Титул монарха в деяких країнах; монарх, що має цей титул.
Така в мені запалилась свідомість, що я пішов би на яку завгодно експропріацію або стріляв би на міністра, а то й на самого царя Миколу Кривавого (Ю. Янов., II, 1958, 243);
Тарас Григорович був такий обережний, що ніхто в фортеці й не підозрював, що він давно вже порушує наказ царя (Тулуб, В степу.., 1964, 180);
// перен., розм. Повновладний господар над ким-, чим-небудь; розпорядник.
Гордіюк став отаманом пушкарів, а разом із тим і царем своєї околиці (Хотк., II, 1966, 54);
— Ви ж, Амбросію Пилиповичу, господар всієї лісової займанщини — аж чотирьох тисяч десятин лісу. Лісовий цар, можна сказати (Стельмах, І, 1962, 255);
Царі нічної вулиці, нальотники, під дулами наганів роздягали необережного перехожого (Смолич, Мир.., 1958, 74).
♦ Без царя́ в голові́; Не ма́є царя́ в голові́ хто — про недалеку, несерйозну чи безсоромну, знавіснілу людину.
Пощо на чолі поміщено книжку Ніцше..— сю блискучу, а фальшиву балаканину, сю справді анархістичну філософію, роблену «без царя в голові»,— сього абсолютно не розуміємо (Фр., XVI, 1955, 192);
За царя́ Горо́ха див. горо́х;
За царя́ Панька́ (Томка́) — те саме, що За царя́ Горо́ха ( див. горо́х).
За царя Томка, як була земля тонка (Номис, 1864, № 6856);
Цар-ба́тюшка; Цар-ба́течко — шанобливе називання підлеглими царя, яке набрало також іронічного відтінку.
Дід тільки рукою махнув, — Пожди трохи, Марківно: сього скоро не буде… Цар-батюшка, кажуть, скоро волю дасть (Морд., І, 1958, 50);
Цей рік уже показав, якої ласки можна ждати від царя-батюшки. Досить згадати криваве водохреще, дев’яте січня (Головко, II, 1957, 310);
Цар всесві́тній; Цар царі́в — те саме, що Цар небе́сний ( див. небе́сний).
«Ой боже наш, боже! Ти — всесвітній царю, ти все бачиш, все знаєш…» (Мирний, І, 1949, 161);
[Неофіт-раб:] А ми вже, злидарі, стоятимем тихенько та покірно, немов старці перед багатим паном, ждучи, який нам знак подасть єпископ, чи він хоч слово мовити дозволить, а може, нам звелить співати гімни єдиному цареві всіх царів (Л. Укр., II, 1951, 236);
Цар небе́сний див. небе́сний;
Цар тьми див. тьма¹.
2. перен. Який підпорядковує навколишніх своєму впливу або переважає всіх (все) чим-небудь.
Скажи ж мені, царю земний — чоловіче, що твоє, а що світове? (Мирний, IV, 1955, 308);
Він [лейтенант].. робив все для того, щоб піхотинець був царем бойового поля (Тют., Вир, 1964, 492);
// Про звірів, птахів, рослини і т. ін.
Шпаки прилетіли. Ладнайте шпаківні, Вітайте веселих заморських гостей! Геть з кону сороки, індики і півні, Бо скоро прибуде і цар-соловей! (Черн., Поезії, 1959, 246);
— Хочете, я подарую вам лева,— продовжує Сев, коли за блискавично поставленими гратами на арені починають плигати леви,— це вам уже цар звірів (Ю. Янов., II, 1958, 137);
Високо-високо, під хмарами, летів цар птиць, ледве примітною точкою чорніючи в синяві (Хотк., II, 1966, 78);
Тобі, Кавказе, царю гір земних, Я віддаю оці недбалі рими (Зеров, Вибр., 1966, 404);
Дуб — один. Про те й розмова. Цар дерев. Коштовна річ (Мал., Серце.., 1959, 152).
3. У сполученні з іншим іменником характеризує його як щось виняткове, найголовніше серед інших подібних.
Широко відомі «Цар-дзвін» і «Цар-гармата». Але в Росії існував ще й «Цар-молот». Він був збудований у 1875 році інженером Миколою Воронцовим поблизу Пермі (Веч. Київ, 21.Х 1967, 4).
Словник української мови (СУМ-11)