цуратися
ЦУРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., кого, чого, рідко що, ким, чим і без додатка. Триматися осторонь, уникати кого-, чого-небудь.
— Знаю,— каже [Маруся], — що він мене не кохає; се я давно і добре знаю,— та він мене і не цурається (Вовчок, I, 1955, 236);
Не тільки її, а й її матір стару стали цуратися люди (Мирний, II, 1954, 45);
— Не зможу прийти, Ничипоре, кланяйся Марії, хай заходить, не цурається (Зар., На.. світі, 1967, 32);
Третього ж року щось став [чоловік] сумувати, кинув хазяйство, цурається хати (Щог., Поезії, 1958, 340);
Не журися, небого! Чого ти? За красу б тебе всяк поєднав… Та сама ти того все цуралась (Манж., Тв., 1955, 68);
*Образно. [Марія:] Наливайте по повній, щоб наша доля нас не цуралась (Корн., II, 1955, 186);
// Ухилятися від чого-небудь (яких-небудь дій, справ і т. ін.); гребувати.
[Руфін:] Юпітер не цурається з’явитись Серапісом в Єгипті чи Амоном (Л. Укр., II, 1951, 351);
А чи міг він цуратися чорної роботи? (Рибак, Час.., 1960, 168);
Гозберг нічого не цурався: перекупити й спродати з рук до рук яку худобину, бочонок оселедців, ящик мила чи кілька низок цибулі (Досв., Вибр., 1959, 294);
// Не виявляти інтересу до чого-небудь, зневажати що-небудь.
— Ой, дядьку, не глузуй! — озвався молодий: Бідне на сорочку старається, а багатий і кожуха цурається (Укр.. присл.., 1963, 49);
Поет живе! Ми слухаєм його: Ми чуєм заповіт його священний — Учитися, кохати край стражденний І не цуратись рідного свого (Сам., І, 1958, 75);
— Не дарма я журюсь і слізками вмиваюсь, Не дарма я прісця і сім’ячка цураюсь (Г.-Арт., Байки.., 1958, 79);
Ті ж, хто не цурався пекучої рідини, ті не могли спокійно дивитися на горілку з перцем і калганом, на різні наливки та варенухи (Дмит., Наречена, 1959, 200).
♦ Цура́тися хлі́ба [й со́лі] див. хліб;
Цура́тися хлі́ба-со́лі див. хліб-сіль.
Словник української мови (СУМ-11)