цу-цу
ЦУ-ЦУ́, виг.
1. Уживається для підкликання собак.
Аж тут і надворі туж-туж уже світає. «Цу-цу, Рябко!..— тут всі, повибігавши з хат: —Цу-цу, Рябко… на-на!» — гукнули, як на гвалт (Г.-Арт., Байки… 1958, 53);
— Палиця в руці, цівка через плече, пищавка за поясом, —так я, небоже, щорана вирушав за вівцями. Три пси! Цу-цу! (Фр., IV, 1950, 25).
2. Уживається для вираження подиву, розчарування і т. ін.
Смеркалося.. огонь огнем Кругом запалало,— Аж злякавсь я… «Ура! Ура! Ура!» — закричали. «Цу-цу, дурні! Схаменіться! Чого се ви раді? Що горите?» (Шевч., І, 1951, 246).
Словник української мови (СУМ-11)