цуг
ЦУГ, у, ч. Коні, воли і т. ін., запряжені поодинці або парами один за одним.
[Кармелюк:] Ну, а на шляху як, що роблять хлопці? [Кушнірук:] А що ж хлопцям робить: сплять над шляхом, аж птаство у лісі полохається. За три дні ні один цуг, ні один тарантас не проїхав — пани тепер бояться цього шляху, як огню (Вас., III, 1960, 410);
— А якось раптом — трах-бах — і зупинився «Кейс». Ні сюди ні туди. Виволокли його цугом волів із поля, поставили за панською воловнею (Речм., Весн. грози, 1961, 94);
// розм. Ряд, валка возів, саней і т. ін., які їдуть услід одне одному.
Головком тим часом готував резерви. Довгий цуг селянських підвід попався йому на вулиці (Ю. Янов., І, 1958, 206).
Словник української мови (СУМ-11)