цілушка
ЦІЛУ́ШКА, и, ж., розм. Те саме, що окра́єць 1.
Мартин витяг з-під настільника ножа з червоною колодочкою і, зрізавши цілушку з паляниці, поклав першу скибку Коропові (Кос., Новели, 1962, 107);
— Це ж стріну усіх неодмінно, За ними я довго скучав… — І хліба цілушку ячмінну З мішка фронтовик діставав (Шпорта, Вибр., 1958, 331);
*Образно. Смеркання осипалося попелом, погойдувалося на хвилях, і хмари, згори осяяні цілушкою призахідного сонця, знизу вже підпливали сутінками (Гуц., Скупана.., 1965, 14).
Словник української мови (СУМ-11)