черкатися
ЧЕРКА́ТИСЯ¹, а́юся, а́єшся, недок.
1. об кого— що, кого, чого, з ким — чим. Те саме, що черка́ти¹ 1.
А як йде, то запаска на ній так і розійдеться спереду на обидва боки, аж об землю черкається (Н.-Лев., II, 1956, 8);
— А риба, каже [Грицько], так і черкається об ноги (Мирний, І, 1954, 244);
Та глянь на північ: там крицеві зводи черкаються об небо (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 84);
Хата була маленька та низька. Висока Олександра мало не черкалась головою об стелю (Коцюб., І, 1955, 67);
*Образно. Пругкий вітрець крилом щоки черкався (Перв., II, 1958, І87);
// Човгатися, тертися одне об одне, торкатися одне одного.
Лист черкається об лист і тихо дзвенить (Н.-Лев., II, 1956, 169);
Вітер ходив по ліску, голі віти черкались одна об одну, як сухі кістки (Собко, Вогонь.., 1947, 171).
2. перен., заст. Стосуватися чого-небудь.
Перші оповідання черкаються дійсного життя та горя людського (Мирний, V, 1955, 391).
ЧЕРКА́ТИСЯ², а́юся, а́єшся, недок. Те саме, що черка́ти².
— Ось ти б не черкався, Федоре, в хаті,— благальним тоном промовила мати із-за прядки (Гончар, II, 1959, 155).
Словник української мови (СУМ-11)