черкатися
ЧЕРКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. об кого, що, кого, чого, з ким, чим. Те саме, що черка́ти 1.
А як йде, то запаска на ній так і розійдеться спереду на обидва боки, аж об землю черкається (І. Нечуй-Левицький);
– А риба, каже [Грицько], так і черкається об ноги (Панас Мирний);
Та глянь на північ: там крицеві зводи черкаються об небо (М. Драй-Хмара);
Хата була маленька та низька. Висока Олександра мало не черкалась головою об стелю (М. Коцюбинський);
Знову черкається [сонце] об небокрай (Р. Іваничук);
* Образно. Пругкий вітрець крилом щоки черкався (Л. Первомайський);
// Човгатися, тертися одне об одне, торкатися одне одного.
Лист черкається об лист і тихо дзвенить (І. Нечуй-Левицький);
Вітер ходив по ліску, голі віти черкались одна об одну, як сухі кістки (В. Собко).
2. перен., заст. Стосуватися чого-небудь.
Перші оповідання черкаються дійсного життя та горя людського (Панас Мирний).
ЧЕ́РКАТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
Те саме, що че́ркати.
– Ось ти б не черкався, Федоре, в хаті, – благальним тоном промовила мати із-за прядки (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)