чоловічина
ЧОЛОВІ́ЧИНА¹, и, ч„ розм. Те саме, що чолові́к.
Чоловічина він непоказний собою — скидається весь на велику мурашку, поперев’язувану горбками (Козл., Ю. Крук, 1957, 107);
Дідові подобалось, як жінка схарактеризувала його ворога. — Поганий чоловічина, нема де правди діти,— сказав дід (Гжицький, У світ.., 1960, 107);
— От чоловічина… Для своєї наживи готовий у вогонь і воду, а для загального добра і пальцем не ворухне… (Кучер, Трудна любов, 1960, 557).
ЧОЛОВІ́ЧИНА², и, ж., розм. М’ясо людини.
Словник української мови (СУМ-11)