чорнота
ЧОРНОТА́, и́, ж.
1. Якість за знач. чо́рний 1; чорний, темний колір чого-небудь.
Лагідний спокій його несподівано був порушений табунцем напівголих, до чорноти засмажених сонцем хлопчаків (Гончар, І, 1954, 494);
// Темрява, темний морок.
Крижано-холодний місяць висів, як приклеєний, на сизуватій чорноті неба (Собко, Срібний корабель, 1961, 245);
Зліворуч було якесь глибоке, бездонне провалля, і ліс падав у нього, витикаючи лиш вершини смерек, мов голови утоплеників. А спіднизу віяло чорнотою, холодом і жахом (Хотк., II, 1966, 217).
2. заст., фам. Чорний народ; чернь ( див. чернь 4).
Козаки вже перескочили через греблю і врізались в польські полки, били, кололи, різали й топтали. "Тоді пани орали землю списами і устеляли болота прапорами, не чванились, що розженуть чорноту та голоту нагайками",— каже тодішній літописець Самовидець, що сам бачив на свої очі панську погибель (Н.-Лев., VII, 1966, 246).
Словник української мови (СУМ-11)