чортма
ЧОРТМА́, рідко ЧОРТМА́Є, присудк. сл., розм. Нема, немає.
Ні з чим зостався мій Хома. —Води нема й курей чортма (Гл., Вибр., 1951, 14);
Їй дозволили створити хор, а хору чортма (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 287);
Тремтять хлопчаки — і Чупара між ними — Чобіт йому треба, і шапки чортма (Перв., II, 1958, 349);
Поневолі пан у жупані, бо кожуха чортмає (Номис, 1864, № 9794).
Словник української мови (СУМ-11)