шаблюка
ШАБЛЮ́КА, и, ж. Збільш. до ша́бля 1.
Шаблюку мав [Палій] у сажень довжиною, і важила вона пуд (Укр.. казки, легенди.., 1957, 246);
Чутно було, як бряжчали в бояр шаблюки на золотих ланцюгах коло пояса (П. Куліш, Вибр., 1969, 168);
*Образно. Вогонь викрешує хмарина-криця, І срібна крапля в відблисках іскриться На вигнутій шаблюці рогози (Дор., Тобі, народе.., 1959, 73);
*У порівн. З-під важких плит червоного граніту сходів вириваються дві вигнуті чеченською шаблюкою доріжки (Кол., На фронті.., 1959, 71).
Словник української мови (СУМ-11)