шарах
ШАРА́Х, виг., розм. Уживається як присудок за знач. шара́хати, шара́хнути і шара́хатися, шара́хнутися.
Тоді люде шарах так як овечки, та й збіглись докупи (Барв., Опов.., 1902, 210);
— В Пасядах одна жінка труби не закрила..,— так воно [блискавка] як улетіло — горшки поперекидало, заслінкою шпурнуло аж до дверей, а тоді вискочило у вікно, а біля вікна якраз бочка з водою стояла, в тій бочці викупалося, а тоді — шарах у бересток! — і до пенька спалило (Тют., Вир, 1964, 85).
Словник української мови (СУМ-11)