шеф
ШЕФ, а, ч.
1. Начальник установи, підприємства, відділу тощо.
Шеф редакції зараз кинув перо, надів пальто і пішов до друкарні (Фр., IV, 1950, 31);
На чолі Третього відділу стояв генерал Бенкендорф, шеф жандармів, що організував корпус жандармів і таємну політичну поліцію (Іст. СРСР, II, 1957, 145);
// Керівник, головний, старший щодо інших, які працюють разом, мають однорідні професії і т. ін.
Тиша повивала весь санаторій, тільки шеф-кухар з кухні викликав по телефону один санаторій за другим і схвильованим голосом допитувався якихось спецій до обіду (Ю. Янов., І, 1958, 327);
На нью-йоркській біржі ще з весни агенти Мак-Келлі скуповують для свого шефа акції на донецькі шахти (Гончар, Таврія.., 1957, 584);
За ним [професором] посунув і цілий його ескорт, поспішаючи чимдуж і наздоганяючи свого меткого й швидкого шефа (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 141).
2. Особа чи організація, яка здійснює шефство над ким-, чим-пебудь.
У Дніпропетровській області за допомогою підприємств-шефів у колгоспах і радгоспах створюються літні табори праці й відпочинку учнів загальноосвітніх шкіл, технікумів і профтехучилищ (Ком. Укр., 6, 1975, 46);
В госпіталь, що стояв над самим Єнісеєм, часто приходили шефи (Гончар, III, 1959, 180);
Шефська робота на селі, виступи шефів на селі та ін. повинні бути пов’язані з потребами підшефного села (Компартія України в резол. і рішен.. 1958, 307);
Дуже важливо, як тільки увіллється молода людина в колектив, відразу сказати їй, хто буде у неї шефом або наставником (Хлібороб Укр., 8, 1976, 27).
3. У Росії XVIII — XIX ст. — начальник, командир окремої військової частини, який здійснював загальний нагляд за господарством і управлінням;
// Почесний командир військової частини або військового навчального закладу з членів імператорської родини або заслужених генералів.
Словник української мови (СУМ-11)