шибениця
ШИ́БЕНИЦЯ, і, ж. Споруда для виконання смертної кари через повішення.
Скрізь по селах шибениці; Навішано трупу — Тілько старших, а так шляхта — Купою на купі (Шевч., І, 1963, 114);
[Олекса:] Знаєм, що ти за цяцька! Тобі давно місце на шибениці (Вас., III, 1960, 17);
В дві шеренги стояли німецькі солдати, а посеред площі височіла шибениця (Шиян, Переможці, 1950, 180);
*У порівн. Перед ним відчиняються високі, мов шибениця, двері (Стельмах, Хліб.., 1959, 391).
∆ Кінча́ти (кінчи́ти) [життя́] на ши́бениці див. кінча́ти;
Спрова́дити на ши́беницю див. спрова́джувати.
Словник української мови (СУМ-11)