шинкувати
ШИНКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., заст.
1. Бути власником шинку або торгувати в ньому.
— Є тут у мене ще трохи грошей, то я накуплю тобі горілки і пляшок,— сиди в хаті та шинкуй! (Укр.. казки, легенди.., 1957, 401);
Найму собі корчмоньку [корчомку], Шинкувати буду (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 49);
— А яничари! Та вони випивають більше вина, ніж є крапель у хвилях Босфору, навіть самі шинкують біля Адріанопольської брами (Тулуб, Людолови, II, 1957, 77);
// Незаконно виготовляти й продавати спиртні напої.
2. чим, перен., розм. Нерозумно витрачати; тринькати.
Він завсігди пив потроху і не дуже шинкував грішми, як вони йому потрапляли до рук (Гр., II, 1963, 276).
∆ Шинкува́ти кро́в’ю — з корисливих міркувань нещадно губити когось.
Кругом неправда і неволя. Народ замучений мовчить. І на апостольськім престолі Чернець годований сидить. Людською кровію шинкує І рай у найми оддає! (Шевч., І, 1963, 262);
Єзуїти цькували народ шляхтою і своїми бакалярами, як собаками, і шинкували козачою кров’ю (Стор., І, 1957, 163).
Словник української мови (СУМ-11)