шинкувати
ШИНКУВА́ТИ¹, у́ю, у́єш, недок., заст.
1. Бути власником шинку або торгувати в ньому.
– Є тут у мене ще трохи грошей, то я накуплю тобі горілки і пляшок, – сиди в хаті та шинкуй! (з казки);
Найму собі корчмоньку [корчомку], Шинкувати буду (з народної пісні);
– А яничари! Та вони випивають більше вина, ніж є крапель у хвилях Босфору, навіть самі шинкують біля Адріанопольської брами (З. Тулуб);
// Незаконно виготовляти й продавати спиртні напої.
2. чим, перен., розм. Нерозумно витрачати; тринькати.
Він завсігди пив потроху і не дуже шинкував грішми, як вони йому потрапляли до рук (Б. Грінченко);
Вчорашнє шинкування не одгукнулося нічим (тому порадів: таки ще має силу) (Ю. Мушкетик).
◇ (1) Шинкува́ти кро́в'ю – з корисливих міркувань нещадно губити когось.
Кругом неправда і неволя. Народ замучений мовчить. І на апостольськім престолі Чернець годований сидить. Людською кровію шинкує І рай у найми оддає! (Т. Шевченко);
Єзуїти цькували народ шляхтою і своїми бакалярами, як собаками, і шинкували козачою кров'ю (О. Стороженко).
Словник української мови (СУМ-20)