шкуродер
ШКУРОДЕ́Р, а, ч., розм.
1. Той, хто вбиває належних до знищення тварин і здирає з них шкуру.
— Так воно вже заведено: яка не є шкура на волові, а шкуродер здере її (Стельмах, І, 1962, 243).
2. перен. Жорстока людина, що визискує інших, наживається на них.
[Кіндрат Антонович:] Казав, правда, що чув і те, як господин [пан] предводитель бовкнули про мене незвичайне слово: шкуродером мене звеличали! (Кроп., II, 1958, 279);
— А може, таки перейдеш до нього? — Краще я за смертю піду!..До того шкуродера нога моя не ступить (Стельмах, І, 1962, 230);
Зараз він.. скаже, що я шкуродер, бо ламаю таку безбожну ціну за пустякову [незначну] роботу (Чаб., Катюша, 1960, 112);
// Уживається як лайливе слово.
Дибляни набігли, махаючи кийками й ломаками та гукаючи: —А, бісові шкуродери, попалися!.. (Гр.’, II, 1963, 296).
Словник української мови (СУМ-11)