шурхіт
ШУ́РХІТ, хоту, ч. Глухий звук, шум від човгання, тертя чогось об що-небудь; шерхіт.
Під ногами шурхотіла суха солома, і Коржеві здавалося, що той шурхіт лунає на всю балку (Добр., Тече річка.., 1961, 282);
Хтось прокрадався берегом. Його викривав шурхіт морської гальки (Збан., Мор. чайка, 1959, 167);
Згори хтось швидко спускався крутою стежкою. З-під ніг з шурхотом зривалися камінці (Баш, Надія, 1960, 158);
Баба Анастасія під шурхіт своїх чорних шовкових спідниць вже впливала до їдальні (Собко, Звич, життя, 1957, 57);
Никифор поспішно зводився — і шурхіт чобіт танув на стежині. Але скоро той шурхіт наближався — це перевізник повертався назад (Гуц., Скупана.., 1965, 12);
Десь чується шурхіт мітли двірника, Доноситься здалеку дзенькіт трамвая… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 8).
Словник української мови (СУМ-11)