шурхіт
ШУ́РХІТ, хоту, ч.
Глухий звук, шум від човгання, тертя чогось об що-небудь; шерхіт.
Під ногами шурхотіла суха солома, і Коржеві здавалося, що той шурхіт лунає на всю балку (С. Добровольський);
Хтось прокрадався берегом. Його викривав шурхіт морської гальки (Ю. Збанацький);
Згори хтось швидко спускався крутою стежкою. З-під ніг з шурхотом зривалися камінці (Яків Баш);
Баба Анастасія під шурхіт своїх чорних шовкових спідниць вже впливала до їдальні (В. Собко);
Никифор поспішно зводився – і шурхіт чобіт танув на стежині. Але скоро той шурхіт наближався – це перевізник повертався назад (Є. Гуцало);
Десь чується шурхіт мітли двірника, Доноситься здалеку дзенькіт трамвая... (І. Нехода).
Словник української мови (СУМ-20)