щебетливий
ЩЕБЕТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який постійно, невпинно щебече (у 1 знач.).
Ні поля, ні гаї, Ні пташки щебетливі Не приспали мої Суми-болі вразливі (Гр., І, 1963, 147);
Пташки щебетливі одлетіли у вирій (Мирний, III, 1954, 255).
2. перен. Який швидко, жваво говорить, розмовляє (перев. про жінок і дітей).
Мартуся така ж була на вдачу весела, співуча та щебетлива, як і мати, і до роботи кидалася (Н.-Лев., VI, 1966, 415);
На галявину, виповнену квітами й сонцем, вибігає, табунець дітей. Усі вони ясноокі, веселі, щебетливі (Збан., Єдина, 1959, 44).
Словник української мови (СУМ-11)