щебетливий
ЩЕБЕТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який постійно, невпинно щебече (у 1 знач.).
Ні поля, ні гаї, Ні пташки щебетливі Не приспали мої Суми-болі вразливі (Б. Грінченко);
Пташки щебетливі одлетіли у вирій (Панас Мирний).
2. перен. Який швидко, жваво говорить, розмовляє (перев. про жінок і дітей).
Мартуся така ж була на вдачу весела, співуча та щебетлива, як і мати, і до роботи кидалася (І. Нечуй-Левицький);
На галявину, виповнену квітами й сонцем, вибігає, табунець дітей. Усі вони ясноокі, веселі, щебетливі (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)