щерба
ЩЕРБА́¹, и́, ж., заст.
Відвар з чого-небудь, рідкий суп. [Галя:] Будеш обідати? [Влас:] А що ж там є? [Галя:] Щерба з галушок. Галушок було мало, ми всі поїли. Влить щерби? (Кроп., II, 1958, 319);
Доводилось вам коли-небудь польову кашу їсти? Щерба одна, засипана злегка пшоном та задобрена шматочком сала з цибулею — от і все (Мирний, IV, 1955, 320);
// Юшка з риби.
Весело снідать посідали, Мочили сухарі в воді, Поки Онисько-кашовар Щербу притирив ваганами, Варену густо з сазанами (Укр. поети-романтики.., 1968, 572);
Саламаха й тетеря були постійною їжею козаків, тільки по неділях та на свята кухар варив щербу із свіжої риби (Панч, Гомон. Україна, 1954, 227).
ЩЕРБА́², и́, ж., діал. Щербина.
Сокирою він висікав, де міг, більші щерби в скалі, щоби за них міг держатися (Фр., VIII, 1952, 226);
На нього глянула з-поміж виноградників якась порожнява, якась щерба, що робила враження вибитого зуба (Коцюб., І, 1955, 220).
Словник української мови (СУМ-11)