щерба
ЩЕРБА́¹, и́, ж., заст.
Відвар із чого-небудь, рідкий суп.
[Галя:] Будеш обідати? [Влас:] А що ж там є? [Галя:] Щерба з галушок. Галушок було мало, ми всі поїли. Влить щерби? (М. Кропивницький);
Доводилось вам коли-небудь польову кашу їсти? Щерба одна, засипана злегка пшоном та задобрена шматочком сала з цибулею – от і все (Панас Мирний);
// Юшка з риби.
Весело снідать посідали, Мочили сухарі в воді, Поки Онисько-кашовар Щербу притирив ваганами, Варену густо з сазанами (М. Макаровський);
Саламаха й тетеря були постійною їжею козаків, тільки по неділях та на свята кухар варив щербу із свіжої риби (П. Панч).
ЩЕРБА́², и́, ж., діал.
Щербина.
Сокирою він висікав, де міг, більші щерби в скалі, щоби за них міг держатися (І. Франко);
На нього глянула з-поміж виноградників якась порожнява, якась щерба, що робила враження вибитого зуба (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)