щипці
ЩИ́ПЦІ, ів, мн. Інструмент, який складається з двох з’єднаних на шарнірі стержнів і використовується для затискування, захоплювання, розколювання, виривання чого-небудь.
Панночка сиділа коло вікна за столиком перед дзеркалом, на столику горіла спиртова лампочка і грілися щипці для завивання волосся (Л. Укр., III, 1952, 603);
— Грійте воду! — скомандував лікар.— Зіно, мий руки! Щипці, вата, бинт (Ів., Вел. очі, 1956, 87);
У фельдшера від зубного болю був єдиний засіб лікування — щипці (Тулуб, В степу.., 1964, 238);
Торти розкладають на десертні тарілочки лопаточками, а пиріжки і печиво — щипцями (Укр. страви, 1957, 399).
Словник української мови (СУМ-11)