ягня
ЯГНЯ́, я́ти, с.
1. Маля вівці (у 1 знач.).
Улітку, саме серед дня, Пустуючи, дурне Ягня Само забилося до річки — Напитися водички (Гл., Вибр., 1951, 39);
В садочку темному ягнята Удень пасуться (Шевч., II, 1963, 10);
Старий чабан кинувся до ягняти, взяв його на руки, приніс, поклав до вівці (Гончар, Тронка, 1963, 6);
*У порівн. Маленьке сільце Босівка. Невеличкі біленькі хатки його, окутані садками та левадами, розбіглись по пригорку, мов білі ягнята по зеленому полю (Коцюб., І, 1955, 436);
[Xмара:] Перед нею боцман ставав тихим, мов ягня (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 77).
2. перен., зневажл. Про покірну, лякливу людину.
[Пилип:] Гляди ж мені, не упусти такого жениха, як Никодим.. Та тебе не треба вчить, закрутиш хоч кого, а він до того ще й ягня (К.-Карий, І, 1960, 425).
Словник української мови (СУМ-11)