іскорка
І́СКОРКА, и, ж. Зменш. до і́скра.
Мандрівець тремтячими руками почав багаття згасле ворушить, знайшов десь іскорку межи трісками (Л. Укр., І, 1951,282);
Бліденька іскорка гніву блиснула в її очах (Фр., VIII, 1952, 296);
У Павлика блиснули в зіницях іскорки надії (Донч., VI, 1957, 17).
Словник української мови (СУМ-11)