існувати
ІСНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Бути в дійсності; бути.
Чи видавництво існує, чи припинило свою діяльність? (Мирний, V, 1955, 433);
— Життя на Марсі існує, але чи єсть там люди і які вони, поки що невідомо (Тют., Вир, 1964, 42);
Поки існує імперіалізм, людство не може бути спокійним за своє майбутнє (Програма КПРС, 1961, 24)
2. Бути живим; жити.
[Олексій:] А зайвий розум не завжди бува в пригоді людині, часто розум і шкодить,— все залежить від умов, в яких чоловік існує (Кроп., V, 1959, 547);
Душа чогось шукала, хотілося якось особливо існувати на землі, між людьми (Ле, С. Голубар, 1950, 46);
— Для чого ви існуєте чи то, пак, живете? (Гончар, Тронка, 1963, 118).
Словник української мови (СУМ-11)