беззвучний

БЕЗЗВУ́ЧНИЙ (який не супроводжується звучанням, якого не чути), БЕЗГУ́ЧНИЙ рідше, НЕЧУ́ТНИЙ, БЕЗШУ́МНИЙ (який відбувається без шуму). Від беззвучного сміху беззубий рот йому розтягся аж до вух (П. Панч); Безгучною процесією пройшли вони поміж спустілими мурами (М. Коцюбинський); Десь у хвойній верховині завовтузилася білка і, збита її безшумним стрибком, суха шишечка довго летіла, постукуючи по галузках, на землю (О. Донченко). — Пор. 1. ти́хий.

ТИ́ХИЙ (який звучить слабо, несильно), СЛАБКИ́Й, СЛАБИ́Й, НЕГОЛОСНИ́Й, НЕГУЧНИ́Й (не дуже гучний); ГЛУХИ́Й, ПРИГЛУ́ШЕНИЙ, ПІВГОЛОСНИ́Й (який нечітко чується). Іззаду ще тупіт у темряві, мов бігло двоє. Враз стихло, потім свист тихий (А. Головко); — Що він каже, тітко Оришко? — почувся слабкий привітний голос з-за бабусі (Панас Мирний); Галас на березі покривав його слабий, пискливий голос... (М. Коцюбинський); Постріл відбився неголосною луною (М. Трублаїні); І, може, де кобза найдеться, Що гучно на співи озветься, На співи, на струни мої негучні (Леся Українка); В хаті чути приглушений плач (І. Волошин); — Добрий вечір, — сказав (Олесь) зворушеним, півголосним звуком (О. Кобилянська). — Пор. 1. беззву́чний.

ТИ́ХИЙ (сповнений тиші, без голосних звуків), БЕЗЗВУ́ЧНИЙ, БЕЗГОМІ́ННИЙ, БЕЗМО́ВНИЙ, МОВЧАЗНИ́Й, МОВЧАЗЛИ́ВИЙ, НІМИ́Й, НІМО́ТНИЙ, БЕЗШЕЛЕ́СНИЙ (в якому не чується шелесту). Ніби слухає нас тиха зоряна ніч, Що над нами узори зіткала (І. Гончаренко); Ранок був беззвучний (Ю. Яновський); Гудіння моторів, крякання автомобільних сигналів, паровозні сирени сповнюють колись безгомінні ліси, нагадуючи про нові часи (П. Загребельний); Степ ще безмовний, передсвітанковий, тільки вітер свище перед шляхом (О. Гончар); Вулиця була тиха, мовчазна (Я. Баш); Де дорога лягла через гори в поле, там густа й мовчазлива пітьма оповила землю (А. Шиян); Туман хвилями лягає По степу німому (пісня); Цілий день не втихала робота, Віяв вітер, і сонце пекло, — І німотне смеркання в ворота, Наче гість дорогий, увійшло (М. Рильський); Ніч світла, висока. Насторожилась садками безшелесними, прислухається до чогось (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. беззвучний — (якого не чути) нечутний, безшумний.  Словник синонімів Полюги
2. беззвучний — беззву́чний прикметник  Орфографічний словник української мови
3. беззвучний — -а, -е. Який не подає звуків; безмовний, німий. || Позбавлений звуків, звучання; тихий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. беззвучний — БЕЗЗВУ́ЧНИЙ, а, е. Який не подає звуків; безмовний, німий. Ніби в німому кіно, перед Віктором пропливали беззвучні кадри (М. Руденко); // Позбавлений звуків, звучання; тихий. Ранок був беззвучний, сільська вулиця порожня (Ю.  Словник української мови у 20 томах
5. беззвучний — див. безголосий  Словник синонімів Вусика
6. беззвучний — Беззву́чний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. беззвучний — БЕЗЗВУ́ЧНИЙ, а, е. Який не подає звуків; безмовний, німий. Ніби в німому кіно, перед Віктором пропливали беззвучні кадри (Руд., Вітер.., 1958, 117); // Позбавлений звуків, звучання; тихий. Ранок був беззвучний, сільська вулиця порожня (Ю. Янов.  Словник української мови в 11 томах