беззвучний

БЕЗЗВУ́ЧНИЙ, а, е. Який не подає звуків; безмовний, німий.

Ніби в німому кіно, перед Віктором пропливали беззвучні кадри (Руд., Вітер.., 1958, 117);

// Позбавлений звуків, звучання; тихий.

Ранок був беззвучний, сільська вулиця порожня (Ю. Янов., І, 1954, 292);

Михайлина схиляється до дівчинки, сухими вустами цілує в теплу щічку довгим беззвучним поцілунком (Збан., Між.. людьми, 1955, 145);

*Образно. Це ж кінець нашої історії. Тихий, беззвучний, відчутний кінець (Коб., І, 1956, 186).

Значення в інших словниках

1. беззвучний — (якого не чути) нечутний, безшумний.  Словник синонімів Полюги
2. беззвучний — беззву́чний прикметник  Орфографічний словник української мови
3. беззвучний — -а, -е. Який не подає звуків; безмовний, німий. || Позбавлений звуків, звучання; тихий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. беззвучний — БЕЗЗВУ́ЧНИЙ, а, е. Який не подає звуків; безмовний, німий. Ніби в німому кіно, перед Віктором пропливали беззвучні кадри (М. Руденко); // Позбавлений звуків, звучання; тихий. Ранок був беззвучний, сільська вулиця порожня (Ю.  Словник української мови у 20 томах
5. беззвучний — див. безголосий  Словник синонімів Вусика
6. беззвучний — БЕЗЗВУ́ЧНИЙ (який не супроводжується звучанням, якого не чути), БЕЗГУ́ЧНИЙ рідше, НЕЧУ́ТНИЙ, БЕЗШУ́МНИЙ (який відбувається без шуму). Від беззвучного сміху беззубий рот йому розтягся аж до вух (П.  Словник синонімів української мови
7. беззвучний — Беззву́чний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)