боронувати

БОРОНУВА́ТИ (розпушувати зорану землю бороною, граблями), СКОРО́ДИТИ, ВОЛОЧИ́ТИ, БОРОНИ́ТИ рідко. Орати, боронувати й сіяти учив мене батько (Т. Масенко); Перебивався (Гордіїв рід) тим, що абияк орав, скородив, засівав, поливав потом раніш политі кров'ю прадідів запорізькі волелюбні степи (Л. Дмитерко); Старий Максим волочив яру пшеницю (В. Стефаник).

Значення в інших словниках

1. боронувати — боронува́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. боронувати — -ую, -уєш, недок., перех. Розпушувати землю бороною.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. боронувати — БОРОНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., що. Розпушувати землю бороною. Недоцільно боронувати озимі посіви дуже рано (з наук. літ.); Боронували поле перед посівом і після посіву (з наук.-попул. літ.).  Словник української мови у 20 томах
4. боронувати — Борознувати, волочити, дряпати (знев.), заволочувати, приволочувати, розгрібати (граблями), розпушувати, скородити, черкати (знев.), шкрябати (т.с.)  Словник синонімів Вусика
5. боронувати — Боронува́ти, -ну́ю, -ну́єш; -ну́й, -ну́йте що  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. боронувати — БОРОНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. Розпушувати землю бороною. Недоцільно боронувати озимі посіви дуже рано (Бур’яни.., 1957, 181).  Словник української мови в 11 томах
7. боронувати — Боронувати, -ную, -єш гл. = боронити 3. Старими жидами орав, а (жидівками боронував. АД. ІІ. 28.  Словник української мови Грінченка